Разом із дітьми жінка виїхала з Лисичанська за кілька днів до окупації, пережила пошуки прихистку, відчай і самотність. Та завдяки наполегливості й підтримці БО «Жіночий простір» Тетяна змогла не лише вистояти, а й знайти шлях до нової омріяної професії.

На початку повномасштабного вторгнення Тетяна разом із дітьми покинула рідний Лисичанськ. Меншій донечці щойно виповнився рік. Їм вдалося виїхати за кілька днів до того, як їхній дім окупували росіяни.

«Я навіть не встигла озирнутися… ще вчора ми жили у себе вдома, а вже сьогодні ми з дітьми у Дніпрі, без нічого, лише з кількома сумками», – згадує жінка.

У Дніпрі влаштуватися вдалося не одразу. Внутрішньо переміщених осіб з маленькими дітьми, без грошей не охоче брали в орендарі. У розпачі Тетяні допомогли зовсім чужі люди: надали безкоштовно квартиру, де потрібно було сплачувати лише комунальні послуги.

«Та квартира була непридатна для життя, без умов та меблів. Першу ніч спали з дітьми на підлозі. Але знайшлися щирі та небайдужі люди: прийшли, допомогли, разом зробили ремонт, облаштували. Я досі дуже вдячна за цю підтримку. Ми живемо в тій квартирі і дотепер».

Шлях через труднощі

Оскільки Тетяна була в декретній відпустці з меншою донькою, доводилося жити лише на державні виплати. Вдома, у Лисичанську, життя було облаштоване та розплановане. Але у чужому місті їй довелося все будувати з нуля. Жінка почала шукати можливості, аби забезпечити родину.

Перше, що спало на думку – навчання. Тетяна розповіла, що коли була при надії донечкою, лікарі запідозрили у дитини синдром Дауна. Саме тоді жінка вирішила піти вчитися на педагога з інклюзивним нахилом, аби краще розуміти свою дитину і бути підтримкою іншим родинам, які переживають подібне.

«Я хотіла розуміти свою дитину. Хотіла знати, як правильно її підтримати. Тому вступила до педагогічного коледжу з інклюзивною спеціалізацією».

На щастя, синдром Дауна не підтвердився, але виявилася серйозна вада серця, яка тепер потребує постійного лікування.

Поза тим, Тетяна вже була на півшляху до отримання диплому педагога. Вона вирішила – буде продовжувати навчання вже у Дніпрі.

Жінка згадує, як з маленькою донечкою на руках, під повітряними тривогами, вона складала іспити, читала вірші Шевченка, коли за вікном лунали вибухи. Навчалася на відмінно, отримувала стипендію, яка була життєво необхідною для сім’ї.

«Я казала собі: я мушу бути сильною. Якщо не я, то хто? Я маю стати опорою для дітей».

«Жіночий простір» як ковток свіжого повітря

Одного дня Тетяна побачила оголошення про групи підтримки для жінок від БО «Жіночий простір».

«Для мене це було ніби ковток свіжого повітря. Я вперше відчула, що я не одна. Що є люди, які готові слухати і допомагати».

Жінка почала відвідувати майстер-класи, тематичні зустрічі. Коли ближче познайомилася з кейс-менеджеркою Наталею, поділилася своєю історією. Їй запропонували різні види гуманітарної допомоги: сертифікати на продукти та гігієнічні набори.

Така допомога можлива в рамках проєкту, який втілюється організацією за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування  Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). 

«Коли я отримала перші сертифікати на харчі, я плакала. Бо розуміла: сьогодні мої діти точно будуть ситі. Це дуже велика підтримка, коли більше немає на кого розраховувати».

Інструменти для побудови майбутнього

Мрією Тетяни було стати педагогом, але їй бракувало навичок, вона зовсім не вміла працювати на комп’ютері. У сучасному світі це означало закриті двері до омріяної нею професії.

Саме в цей момент підтримка від БО «Жіночий простір» стала вирішальною. Тетяну обрали серед кількох десятків жінок для навчання і оплатили курси комп’ютерної грамотності. Тетяна розповідає, що для неї це було не просто навчання – це був шанс почати новий етап у житті.

«Мене обрали серед багатьох інших. Я відчула, що в мене вірять. І тепер я не маю права підвести».

Завдяки новим умінням вона влаштувалася у дитячий садок. Тепер, поки донька перебуває у групі, Тетяна працює.

«Це моя велика мрія – працювати педагогом і допомагати діткам, особливо з особливими освітніми потребами».

А ще вона мріє про власну міні-справу – створення закладу дошкільної освіти. І впевнено йде до цього.

Кейс-менеджерка проєкту Наталія, впевнена, що допомога для жікон, які потрапляють в проєкт, важлива не лише «тут і зараз». Вона має давати інструменти, які допомагають жінці йти далі і будувати своє життя впевнено. У той час фахівчині організації будуть поряд – підтримкою.

Проєкт впроваджується БО «Жіночий простір» за технічної підтримки UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (Women’s Peace & Humanitarian Fund), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.